Кобзон не оцінить

23.02.2015 | 18:11

Якось Йосип Бродський написав про свого найкращого друга Михайла Баришнікова: «Якби він залишився в СРСР то неодмінно спився б». На щастя, у знаменитого артиста доля склалася інакше. Влітку 1974 року, перебуваючи у складі радянської трупи на гастролях в Канаді, Баришніков буквально втік від своїх колег, вирішивши не повертатися в Росію. Так само свого часу вчинив інший всесвітньо відомий радянський балетмейстер Рудольф Нурієв, організувавши свою втечу прямо в аеропорту Парижа.

Попри те, що утікачів від системи можна перераховувати дуже довго, це абсолютно не означає, що в Радянському союзі не залишалось талантів та геніїв. Однак тих, хто не зміг миритися з тоталітарними лещатами, не мав жодної змоги виїхати за кордон та не спромігся бути правильним для режиму – чекала невтішна доля.

Варто лише загадати вірменського киянина Сергія Параджанова. Поки в Росії забороняли участь його фільмів на міжнародних конкурсах та намагались «вибити» з Параджанова «націоналізм» у тюрмі, в Європі, на численних конкурсах, режисер здобував нагороду за нагородою. Очевидно, що перфоменс, своєрідне театральне дійство, яке багатий на фантазію Параджанов влаштував, коли в його бідну квартирку у Тбілісі завітав італійський режисер Федеріко Фелліні – був не витівками престарілого божевільного митця, а своєрідним протестом проти двох реалій режисерів, однакових за генієм, але з різним громадянством. Власне, під кінець життя Сергій Параджанов не спився, але завершилось воно в тій самій маленькій убогій тбіліській квартирці…

Та й згаданого вище Йосипа Бродського, Нобельського лауреата, на батьківщині називали не інакше, ніж «тунеядцем». Зрештою, час поставив усе на свої місця…

Закономірно, що у сучасній Росії по відношенню до діячів мистецтва відбуваються схожі процеси, а історія з музикантом Андрієм Макаревичем – це лише один із численних прикладів. Однак, великого здивування така ситуація, особисто у мене, не викликає. Адже пригноблення та переслідування «незгодних» - характерна риса тоталітарних країн.

Дивує інше – реакція українців на чергові заяви, вислови, виступи путінських посіпак. Сюди ж можна зарахувати й постійні закиди у бік українських артистів, які, час від часу, їздять в Москву за нагородами, а свою творчість називають «відстороненою від політики та народженою нести мир». Черговий концерт російського співака, депутата Держдуми, першого заступника голови комітету Держдуми з питань культури Йосипа Кобзона на українській території, підконтрольній бойовикам – і українські соцмережі вибухають обуренням та звинуваченнями. Чи це не зайвий розголос для людини, яка дозволяє собі поспівати перед тими, хто розв’язав війну в абсолютно мирній країні? Чи не надто великий розголос для такого рівня артиста? Та чи не було б доречніше просто ігнорувати тих, кого жодним звинуваченням не зміниш, не образиш та не повернеш до тями?

Доля, або, напишу навмисне, «удєл» цих людей – виступи перед терористами та підлабузництво кремлівській владі. Незважаючи на всі статуси і регалії.

Доля пісень Макаревича – це наступні покоління. Час усе розставить на свої місця, пам’ятаєте?

До слова, нещодавно Михайло Баришніков постав хореографію для реклами американської марки брендового одягу. У трьоххвилинному кліпі 67-літній артист виконав головну «партію». Гадаю, Кобзон не оцінить.

Ольга Каретнікова-Котягіна


Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
Приєднуйтесь до нашої групи
Всі новини Дивитися всі »
Новини партнерів